Кодекс законів про працю України
Стаття 62. Обмеження надурочних робіт
  Ради УРСР від 4 липня 1991 року (ВВР 1991, N 36, ст.474)
на період реалізації Програми надзвичайних заходів щодо
  стабілізації економіки України та виходу її з кризового
  стану (1991 рік — перше півріччя 1993 року)
  Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).
  Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.
  Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:
1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.
  (Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10 від 29.07.81; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95)
 
( У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація
підприємства, організації", "адміністрація підприємства,
установи, організації" замінено посиланням "власник або
уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці"
- посиланням "працівники" згідно із Законом N 871-12 від
20.03.91 )
( У найменуванні Кодексу та його тексті слова "Української
РСР" замінено словом "України" згідно із Законом N 2134-12
від 18.02.92 )
( У тексті Кодексу посилання "народний суд" в усіх відмінках
замінено посиланням "суд" у відповідних відмінках згідно із
Законом N 6/95-ВР від 19.01.95 )
( У тексті Кодексу слова "заклад освіти" в усіх відмінках і
числах замінено словами "навчальний заклад" у
відповідному відмінку і числі згідно із Законом
N 490-IV ( 490-15 ) від 06.02.2003 )
 Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
(Преамбула в редакції Закону N 871-12 від 20.03.91)
( У тексті Закону слова "статутний фонд" в усіх відмінках
і числах замінено словами “статутний капітал” у
відповідному відмінку і числі N 2850-VI ( 2850-17 ) від
22.12.2010 )
Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності.
Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.
  Перегланути інші статті КЗПП України
|